Коли посвячуєтесь правді…

1. Коли посвячуєтесь правді,
Готові будьте ради ній,
Щоб спільність мати з неї завжди,
Страждати у плоті своїй.

2. Візьміть усі, як міцну зброю,
Цю добру думку проти зла,
Яке нам шкодить так порою,
Душа щоб чистою була.

3. Бо грішимо ми всі багато,
Хоча ненавидимо гріх
І правди прагнемо завзято,
Щоб досягти небес святих.

4. Петро писав, що хто страждає
В своєму тілі, після вже,
Він плоті більш не догоджає,
А себе в Бозі береже.

5. Бо ми для себе непомітно
З’єднаємося із гріхом,
Та ним становимось вагітні,
Розроджуючись потім злом.

6. Коли ж з гріхом в нас смерть заходить,
А з ній скорбота й тіснота,
То кожний з нас тоді приходить
До крові, ллється що з хреста.

7. На нім висить Христос розп’ятий,
Як злодій, за гріхи людей.
Він там за нас всіх був проклятий,
Ісус Месія Назарeй.

8. І я там, ніби співучасник,
Дивлюсь, що я Йому зробив,
Коли гріхом, як злісний зрадник,
Я до хреста Його прибив.

9. А Він за вбивць Отця благає,
Щоб Він від серця їх простив,
Бо кожний діє – що не знає,
Кому таке він учинив.

10. А як же я? Бо я то знаю,
Що Він Месія, Божий Син,
Але я з ними розпинаю
Його гріхом моїх провин.

11. Та як же можна бути з тими,
Котрі з ненавистю усій
Христа розп’яли разом з злими,
Неначе й Він є лиходій.

12. Але, нажаль, все ж спричиняю
Страждання часто я Христу,
Хоча завжди Його кохаю,
І маю іншу я мету.

13. Я мати з Ним єднання прагну,
Щоб в Нім мої всі почуття,
Як і Його були, і хочу
Не втратити Його життя.

14. Я хочу в власнім міркуванні
Не помилятися ні в чим,
Обрати щоб завжди спасіння,
Коли між добрим я і злим.

15. На втримання бажаю силу
Від роду всякого гріху,
Щоб не котився я по схилу,
А йшов до раю на верху.

16. Бо часто сам себе спіткаю,
Та вибір хибний я роблю,
А після сам себе питаю:
«Чи п’яний я, чи досі сплю?

17. Навіщо я таке вчиняю,
В мені ж противилося щось?»
То Дух Святий, я певно знаю,
Мене тримав, не інший хтось.

18. Він, як завжди, в моє сумління
Від Себе сумнів посилав,
Щоб не посіяв я насіння
У плоть, і тління не зазнав.

19. Та дуже тихий голос Духа,
Немов повітря тихий рух,
І той, хто має чути вухо,
Повинен пильний мати слух.

20. А плоть нав’язлива, криклива,
Хоч вуха щільно затуляй.
Вона на хибне не лінива,
І все їй зразу подавай.

21. І умовляє так уміло,
Та ще на різні голоси,
Щоб по її лиш тільки було,
Аж поки згоди не даси.

22. Вона і Біблію цитує,
Немов завзятий богослов,
Та як від Бога пророкує
Про власні мрії та любов.

23. І той, хто досвіду не має
Розрізнювати почуття –
Частіше плотське обирає,
Духовне втративши життя.

24. Тоді спадаємо ми з неба,
Де на престолі із Христом
Ми сиділи, і знов нам треба
Розіп’яти плоть свою хрестом;

25. Та через хрест вознестись знову
Праворуч Бога і Отця,
Де вірних місце, згідно слову,
Шукає хто Його життя.

26. І часто так, нажаль, буває:
То вверх, то вниз, то встав, то впав,
Від чого так душа страждає,
Немов її вогонь з’їдав.

27. Тому від цього, щоб звільнитись,
Нам треба, як навчив Петро,
Перед Отцем в собі рішитись,
Стражданням подолати зло.

28. Не треба цих страждань шукати:
Вони самі у певний час,
Прийдуть, щоб нас випробувати,
Та в Царство Боже ввести нас.

29. Ми маємо цих два прохання,
Якими молимось завжди,
Щоб у спокусу чи страждання
Не ввів Отець нас в час біди.

30. Прохання ж друге головніше:
«Нас від лукавого позбав»,
Тобто говорячи простіше,
«Зроби, щоб праведним я став».

31. Тоді ж коли ніяк не можна
Мене змінити без страждань,
Якщо поводжуся безбожно –
Мій шлях – зазнати покарань.

32. Що сіяв я – то й пожинаю,
Господь же праведний в усьому.
Тому себе я сам караю
В душі і тілі заразом.

33. Але, як пройде покарання,
Котрим керує Бог Отець,
Становлюсь я достойним звання,
І правди матиму вінець.

34. Добро мені, що постраждав я.
Віднині більш я не грішу.
Бо неслухняність Духу мав я,
Тепер ж коритися спішу.

Амінь.
22 вересня 2006 р.